Інтерв'ю

Чому українські цимбали стають непопулярним та рідкісним інструментом?

|

Цимбали – струнно-ударний музичний інструмент, який відомий в Україні з XVII століття. Майже кожна українська пісня, яку ми співаємо під час традиційних застіль у колі сім’ї, звучить по-особливому, коли до акомпанементу додаються цимбали. Деякі музиканти вважають цей інструмент душею українського народу. Його звучання дзвінке, “розлоге” і таке, що назавжди залишається в серці.

Але на жаль, з кожним роком меншає охочих навчитись грати на цимбалах. Наприклад, в Івано-Франківських музичних школах станом на листопад 2020-го є лише 10 учнів по класу “цимбалів”, тоді як по класу “фортепіано” лише в одні зі шкіл є понад 300 учнів. Також, варто зазначити, що існує стереотип, наче цимбали є чоловічим інструментом, але як виявилось, дівчата теж долучаються до цього ремесла. В музичних школах міста на цьому напрямі зараз навчається шість дівчат та четверо хлопців.

Чим зумовлене зниження зацікавленості до чудового інструменту, який почути стає все важче? Про це ми поговорили з цимбалістом, який понад 30 років не зраджує улюбленій справі – Іваном Сушем.

– Як розпочався ваш «музичний» шлях та чому ви обрали саме цимбали?

– Коли я починав навчання, то цимбалістів було багато, але не всі діти закінчували музичну школу. На це впиває багато факторів, один з яких – зацікавлення. На мій вибір повпливала мама, яка просила мене. Вона казала, що їй дуже подобаються цимбали. Почав, як і всі, з музичної школи, потім навчався в музичному училищі. Я двічі поступав у фізкультурний технікум, раніше займався футболом, боротьбою і плаванням, але все одно повернувся до музики. А спорт став моїм хобі.

Коли вчився в музичному училищі, то співав в хорі «Галицькі передзвони». Тоді я зрозумів, що дуже люблю це і потім ціле життя пов’язав з вокалом.

– Завжди працювали музикантом?

– Ні, був досвід викладання в музичній школі – шість років. Працював у “Рапсодії”, але згодом був змушений змінити роботу. Одружився, потрібні були кошти, подався закордон заробляти гроші, але завжди повертався до музики, бо я це люблю. Навіть коли був закордоном, то знаходив шляхи пограти в своє задоволення. Бувало, що заходив в музичні крамниці і просто кілька годин грав для себе. За ці роки навчився грати на ударних, клавішних, сопілці, частково на гітарі, контрабасі, баяні та акордеоні.

Є речі, подаровані Богом і ми не маємо права це ігнорувати, бо в результаті будемо нещасливими в житті.

Я перший з родини став музикантом і привив любов до музики своїм дітям. Моя донька грає на бандурі та співає, а син грає на акордеоні і також співає. Ми з сином вміємо грати на багатьох інструментах та разом працюємо у гурті “Суш бенд”.

– То як змотивувати дитину, яка прийшла вчитись грати на цимбалах, щоб вона закінчила навчання, а не залишила його на півдорозі?

– Дитину обов’язково треба зацікавити. У більшості дітей в голові є картинка, як вона чи він грає певну мелодію. Але це трапляється не одразу. Якщо слідувати класичній методиці навчання, то розпочинати треба не з цього. На мою думку, дитині треба навіть на самому початку показати кілька ноток, щоб вони склались в просту мелодію. Таким чином, це буде розвивати музичний слух, а також дасть зрозуміти, що всі ці можливо не зовсім цікаві гами та етюди будуть вивчені не даремно, бо буде результат.

Це все з власного досвіду не тільки викладача, а й учня. Я, коли вчився, також хотів залишити навчання на третьому році. Майже у всіх є такий переломний момент і в цей період учня треба підтримати. До кожної дитини треба шукати свій підхід: до когось треба бути лагідним і просити, а з кимось треба бути строгим і вимагати чіткого виконання завдань. Саме викладач може заохотити або взагалі відбити бажання грати на тому чи іншому музичному інструменті.

І, до речі, на цимбалах можна зіграти будь-що, не тільки українські народні пісні.

– Розкажіть трохи про цей інструмент.

– Цимбали бувають концертні, вони дуже великі і важкі. Також є малі, їх називають гуцульськими. Вони відрізняються одні від одних звучанням. В музичних школах навчають грати саме на концертних. Особисто я найбільше люблю малі, гуцульські, але з класичним строєм. Якщо поверхнево оцінювати їх, то малі більш дзвінкі, але в них вузький діапазон, а великі цимбали мають внизу баси і набагато глибше та ширше звучання. Також в них є педаль, яка дозволяє приглушувати звук.

На цимбалах грають дерев’яними паличками, які традиційно роблять з горіха. Для концертних цимбалів палички обмотують ватою та ниткою, від твердості намотки залежить звучання.

Малі цимбали мобільні, концертні – важать понад 100 кілограмів і це створює труднощі з перевезенням.

– Коли дитина розпочинає навчання у школі, то їй обов’язково потрібно придбати інструмент?

– Звичайно, дуже добре коли дитина вчиться грати одразу на своєму інструменті, але є сім’ї з різним достатком і цього не можна вимагати. В музичних школах є цимбали і на них вчать грати. Інструмент придбати не дуже просто. Їх (цимбали) роблять на замовлення і ціна коливається, але мінімально хороші малі цимбали коштують приблизно 15 тисяч гривень.

– Професійному музиканту достатньо одного інструмента?

– Ні, обов’язково треба мати «на запас». Я маю три. Всі вони звучать-по різному і, залежно від потреби, я обираю, на яких буду грати сьогодні. Також бувають різні ситуації, до яких треба бути готовим. Колись в мене сталось таке, що зранку я побачив зламані цимбали, як виявилось дерево просто не витримало натягу струн. Тому кожен музикант має мати ще один повністю робочий інструмент. Зараз я працюю в Національному академічному ансамблі пісні і танцю ” Гуцулія” та у гурті “Sush band” (“Суш бенд”) і з власного досвіду скажу, що трапляється всяке.

– То як популяризувати цимбали?

– Жодного разу у мене не було такого, щоб після виступу ніхто не зацікавився цим інструментом. Завжди підходять, дивляться, просять паличку, щоб постукати по струнах . Неправду кажуть, що молоді це не цікаво, вони справді хочуть чути і люблять українське, біда в тому, що ми це не пропагуємо.
У нас українців є погана звичка, не казати відверто про щось. Наприклад, після концерту хвалити, а не констатувати правду або якісь неточності у виконанні. Нам треба визнати свої помилки і популяризувати українське. Коли ми чуємо своє, то це породжує у нас національну гордість.
Щоб діти хотіли прийти вчитись грати саме на цимбалах, нам потрібно наочно показувати це, аби зацікавити дитину. Робити так, щоб вона мала добре враження та позитивні емоції від звучання інструменту. Тоді в дитини в голові будуть асоціації з цимбалами та розуміння що ж це таке, а потім вже може з’явитись бажання.

Тетяна Колибаб’юк

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Цимбали для сина: історія музичного майстра з Прикарпаття. ВІДЕО

Також читайте WestNews у  Telegram  та  Facebook  найважливіші новини Івано-Франківська та області. Приєднуйтесь!

Інтерв'юКультура і мистецтвоНовини
Останні новини
ВСІ НОВИНИ

Останні новини

Підписуйтесь на наші мережі